Загальновідома думка про те, що внеском у культурну скарбницю суспільства є не тільки самі твори мистецтва, науки, літератури, але й енергія думки, очарування душі їх творця - саме існування серед нас, сучасників, гідної талановитої людини.

Так самобутній талант донецького живописця Тараса Георгійовича Шевченка розкривається не тільки в його численних полотнах, акварелях, рисунках а і в його природному артистизмі, багатій художній ерудиції, відкритості до людей, які так цінуєш у спілкуванні з ним. Він ніби акумулює навколо себе саму атмосферу мистецтва, яка підіймає його над буденністю.

ШЕВЧЕНКО сприймає світ як художник, а той вдячно розкриває перед ним свою красу. Через те, мабуть, таким розмаїттям жанрів та різнобарвністю відрізняються його персональні виставки.

Понад п′ятдесят років віддано мистецтву. За його плечима довгий шлях, який розпочався в його рідному Харкові, де промайнули його дитинство та юність. Зразу по війні ШЕВЧЕНКО вступає в Харківське художнє училище, а потім у Харківський державний художній інститут, театральну майстерню якого він з відзнакою закінчує в 1957 році.

У молодого художника були прекрасні вчителі: М. Крушельницький, П. Шигимага, Д. Овчаренко, О. Кокель, але з особливою вдячністю він згадує професора Б. Косарєва - одного з кращих театральних художників України. Людина колосальної ерудиції, бездоганного художнього смаку та великої душі, він щиро відкривав своїм учням таємниці сценографії.

Дипломні ескізи Шевченка до п′єси О. Штейна "Флаг адмірала" і сьогодні вражають точним почуттям часу та середовища, витонченістю живописної манери. Ще студентом дипломного курсу він стає художником-постановником, а потім головним художником Полтавського муздрамтеатру ім. М. Гоголя, де працював понад 10 років. Основними його виставами в цей час стали: "Влада темряви" Л. Толстого, "Дума про Британку" Ю. Яновського, "Платон Кречет" О. Корнійчука, "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ′яненка, "Диктатура" і. Микитенка, "іркутська історія" О. Арбузова, "Король Лір" В. Шекспіра.

Затим були здійснені чимало вистав у театрах Чернігова та Донецька, де він був головним художником, та у містах: Харкові, Луганську, Запоріжжі, Києві, Дніпропетровську, Кіровограді, іваново, Самарі та ін. (всього понад 70 вистав).

Ескізи сценографії неодноразово експонувалися на самих високих виставках та були придбані музеями України в тому числі Державним музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України.

Окрім обов′язкових, щодо сценографії рис ескізів, його роботи позначені ще й суто живописним вирішенням сценічного простору. ШЕВЧЕНКО - художник ніколи не обмежувався тільки цією сферою, успішно працював і працює в станковому та монументальному мистецтві. Ще в 1961 році в співавторстві з В. Шаховцовим він створює триптих "Драматургічні образи Т. Шевченка", який є власністю Держмузею театру та кіно України. Т. Г. ШЕВЧЕНКО - художник різнобічного творчого обдарування, який виконав ряд творів монументально-декоративного мистецтва, стінописів, рельєфів, мозаїк та вітражів для громадських споруд у Полтаві, Донецьку, Слов′янську, Димитрово, Бердянську.

Після переїзду до Донецька в 1968 році художник все частіше звертається до тематичної картини. Він поєднує в своїй творчій манері роботу з натури з роботою по пам′яті та враженню, що й надає його полотнам високої ступені узагальнення та образності.

У новому біографічному словнику "Мистецтво України" згадуються його тематичні картини: "Затишшя" (1985р.), "Повірка" (1987р.), триптих "Навала" (1988р.). За скупими словами назв цих полотен постають великі пласти нашої історії, події, які назавжди залишили в його житті глибокий слід, що й привів його до їх створення.

Подібно до того, як ніжність, яка криється за суворістю - це діє сильніше - так і тема ВіЙНИ виявляє драматичний ліризм таланту Шевченка. У триптиху "Навала" він вражає образом МАТЕРі, яка від розпачу затулила долонею рота. А у фігурі молодого солдата, який повернувся покалічений на рідне згарище, не тільки жах від побаченого, а й надія на відродження, про що мають свідчити білогруді ластівки, які кружляють над ним.

Глибоко вражає полотно "Старий солдат" (О.Г. Кочетов) і запам′ятовується те, що можна назвати "духовною осанкою" цієї мужньої людини з твердим поглядом, повного кавалера орденів Слави, який однією рукою тяжко спирається на милицю. Художник пише не благополучну старість, він пише образи знедолених війною людей, які попри все не занепали духом і зберегли свою людську гідність. Взагалі, портрет - улюблений жанр художника і на останній персональній виставці (1999р.) він переважав. Тарас Георгійович схильний писати людей, близьких йому по духу і завжди вкладає в них дещо більше, ніж професійне вирішення теми - в них його власна життєва позиція, думка про людину, якою вона є, якою повинна бути. Все це при безумовній схожості. Серед кращих робіт останніх років портрети: "Комбат Лисов", портрет живописця івана Пилипенка, професора Донецької консерваторії нар. арт. України Станіслава Саварі, улюбленої онуки - "Жене-нятко" тощо.

У натюрмортах і пейзажах художник повністю розкріпачує своє колористичне обдарування - вони яскраві та декоративні, жит-тєстверджуючі за своїм емоційним настроєм.

ШЕВЧЕНКО є завзятим мандрівником. Він побував у багатьох країнах світу, спостерігаючи розмаїту природу, людей та своєрідність їхнього побуту, він побачив це не як турист, а як художник, який привозив з цих мандрів щоразу зарисовки олівцем та аквареллю, темперні етюди, які пізніше були покладені в основу картин. У "Спогадах про Грецію", "Малага" пейзажний образ доведений до знаковості. Та все ж те, що завжди з ним, - це природа України, де він народився та виріс, невигадливі мотиви якої відгукуються в серці поетичною пам′яттю. У невеличкому пейзажі "Спогади" (1992р.) він створив глибокоемоційний образ своєї УКРАїНИ.

Тарас Георгійович - людина активної життєвої позиції і це не просто фраза, чимало він зробив для популяризації образотворчого мистецтва Донбасу. Більше 10 років він був ведучим регулярної програми "Палітра" на Донецькому ТУ. Ці передачі часто транслювалися на всю Україну. Ним написано багато статей про своїх колег-художників та з різних проблем мистецтва. Завжди елегантний, святковий, готовий до нової розмови про творчість, в той же час зібраний, здатний до кінця обстоювати свою позицію в мистецтві - він дійсно такий, яким ми бачимо на "Автопортреті" 1999 року.

Марина Третьякова мистецтвознавець, член НСХУ

• 1. ШЕВЧЕНКО Тарас Георгійович

• 2. Заслужений діяч мистецтв України з 2002р.

• 3. Член НСХУ (СХСРСР) з 1962р.; член національної спілки театральних діячів з 1956р.; член УТТ (Українського театрального товариства)